Бережницька Євдокія — нар. 1892 р. у селянській родині в с.Бережниця Симбірського р-ну на Львівщині. Її батько і його три брати воювали в лавах Січових стрільців в 1915 р. Була одружена з Миколою Бережницьким, мати якого Бережницька Катерина була засуджена більшовиками до розстрілу, вирок виконано в 1940 р. (?). Євдокія разом зі своїм чоловіком Миколою виростила дев’ятьох синів у патріотичному дусі, імена яких достойні того, щоб бути в списках героїв. Двох синів Володимира і Теофіла знищила польська поліція, третій син Теодозій в 1943 р. загинув у бою з німцями біля с.Недільня, р-н Старого Самбора. Четвертий син Богдан був поранений у сутичці з німцями, а вилікувавшись, пішов у повстанські загони. Загинув у 1946 р. в с.Смільниця на Старосамбірщині; його тіло волоком тягнули до центральної дороги. П’ятого сина Осипа, який був заарештований в 1944 р., засудили органи НКГБ на 20 років каторги, був у таборі Воркути, де загинув під час повстання політв’язнів у 1954 р. Шостого сина Мирона, який був у підпіллі УПА, чекісти застрелили. Сьомий син Петро разом із стриєчним братом Павлом Бережницьким загинув у боях з чекістами, місце і час невідомі. Восьмий син Роман загинув у 1947 р. від кулі облавників поблизу с.Сушиця, а дев’ятий син Ярослав попав у засідку і його застрелено біля криївки недалеко с. Страшевичі. Та про загибель усіх своїх синів мати Євдокія не знала, бо її ще в 1945 р. заарештували, засудили на 15 років каторги в таборах ГУЛАГу. В неволі ця жінка поводилася так, що викликала повагу навіть у начальника табору. Доцільно навести цитату зі спогадів односельців.“…Начальник табору викликав її до себе. — “Хороший вы человек, но плохо воспитали своих сыновей”. Євдокія відповіла: “Чому погано? Коли помер чоловік, то я синів виховувала, як могла. Вчила їх працювати, Богу молитися, любити свій нарід, рідну мову, пісню і ненавидіти ворогів. Мої сини не йшли завойовувати чужі землі, а боронили свою. Пане начальнику, якби німці завоювали вас, чи ви б не казали своїм синам іти в партизани?” — Начальник довго дивився на Євдокію, потім відпустив. А на другий день знову викликав її. — “Мы с женой посоветовались и решили, чтобы вы воспитывали наших сыновей”. — В тій родині Євдокію шанували і прислухались до її порад…”У час “хрущовської відлиги” в 1956 р. Євдокія повернулася додому. Тоді стало їй відомо, що сини загинули, хата була спалена. Перейшла жити в с.Смільниця, де загинув син Богдан, добрі люди допомогли їй влаштуватись. Коли вже втрачала сили, забрала її до себе невістка старшого сина, де вже чекали її внуки. Померла 1975 р. в с.Морозовичі Самбірського р-ну на 83 році життя, там і похована.