Борачок-Мамчур Ольга – “Калина” -нар. в с.Івачів Горішній біля Тернополя в селянській родині, де виросло четверо дітей (Ольга — найстарша). Її брат Северин та сестра Софія загинули в селі під час облави чекістів.Наймолодший брат Микола був захоплений під час операції УПА (захищали селян від вивозів) і засуджений на 20 років каторги в Норильську. Ольга навчалась до четвертого класу в сільській школі, потім у сільськогосподарській школі, заснованій Андреєм Шептицьким у с.Шибалин. В юнацькому віці брала участь у драмгуртку “Просвіти”, потім стала членом Юнацтва ОУН. Виконувала замовлення для підпілля ОУН (друкувала відозви, звернення тощо). За німецької окупації була зв’язковою між Тернопіллям і відділами УПА на Волині, працювала разом з подругою Турчин Анною — “Зорею”. Після просунення фронтової лінії, вже за совєтської влади, зв’язкові відновлювали перервані зв’язки між цими теренами. Та 3 січня 1945 р. біля с.Дуліби дівчата потрапили у засідку через зрадника К. Боровія із Житомирщини, були заарештовані. ВТ засудив Ольгу на 10 років, які вона відбувала в таборах Челябінської обл., потім у Кінгірі (Казахстан), де стала активною учасницею Кінгірського повстання в 1954 р., після якого була переведена вНікопольське. Там перебувала вже на безконвойному становищі. У 1956 р. звільнена, та залишилась в Джезказгані, куди на поселення був відправлений її вірний товариш — Іван Мамчур, з яким вона й одружилась (він дозволу на повернення в Україну не отримав). Працювала завідувачем дитячої молочної кухні. Після кількох років пощастило їм повернутися в Україну. Подружжя Мамчурів влаштувалось на роботу в м.Долина (тепер Івано-Франківщина). Ольга працювала там медсестрою у фізкабінеті до квітня 1966 р., а потім, після отримання чоловіком місця праці в Івано-Франківську, — медсестрою в 1-ій міській лікарні. Померла 4 липня 1988 р., похована на батьківщині чоловіка, в с.Рокитно на Львівщині.