Човган-Возняк Анна — “Сніжинка” — нар. 22 грудня 1928 р. в с.Пациків-Підлісся на Станіславівщині в родині селян Михайла та Євдокії. Закінчила сім класів, потім — технікум легкої промисловості. Була членом товариства “Січ”, від 1943 р. — у Юнацтві ОУН. Після виконання завдання на Чортківіцині пройшла вишкіл УЧХ з подругами “Дзвінкою” та “Смерічкою”. Перше бойове хрещення відбула в листопаді 1943 р. між селами Лисець і Посіч, коли вишкільну групу намагалися захопити німецькі карателі. В 1944 р. в районі Долини на Підкарпатті її провідницею була “Нимидора”, згодом призначили до сотні “Різуна,” куреня “Чорноти” (постачала медика-менти, госпіталізовувала повстанців), де лікарями були “Фока” і “Пастер”.Після відходу куреня “Чорноти” за кордон, працювала з командиром СБ “Карпом”, розвідницею і медсестрою під псевдонімом “Муравка”. У жовтні 1945 р. потрапила на засідку енкаведистів, була поранена в переднісся і відправлена в тюрму Станіславова. Після важкого слідства 28 грудня 1945 р. засуджена ВТ на 10 років таборів. Із пересильних пунктів в 1946 р. відправлена в Комі АРСР (46 колонія), від 1949 р. перебувала в таборі Норильська, де зустрілась з такими подругами як Соня Турка, Люба Годовська, Катруся Чернявська, Оксана Цяпка, Павлина Коваль і сестра Нуся Дякун. З ними пережила відоме повстання політв’язнів у Норильську (березень — травень 1953 року), після чого потрапила в режимну зону. Завдяки “хрущовській відлизі” була звільнена 28 вересня 1954 р. на сибірське спецпоселення. Працювала на цегельному заводі, одружилась з Іваном Возняком із Сколівгцини і в 1956 р. повернулася в Україну. В 1963 р. помер її восьмирічний синок, у 1993 р. — чоловік, у 1996 р. — ще один син, залишилась з невісткою і внучкою. Оселилась у Львові, згодом стала членом Братства ОУН-УПА, Спілки політв’язнів, товариства “Рідна школа”.