Хімка-Юремчук Парасковія — “Зелена” — нар. 12 липня 1926 р. у с.Грушка Мала Кам’янко-Бузького р-ну на Львівщині в багатодітній родині хліборобів Івана та Марії (з роду Іванець). Батьки виховали п’ятеро дітей. Син Степан (1914 р.н., псевдонім “Чорний”) загинув як воїн УПА в січні 1945 р. в с.Рожанка в бою з енкагебістами (у землянці під лісом разом з ним загинули Михайло Кись і Петро Кардаш). Крім Парасковії батьки мали ще трьох дочок — Катерину (1920), Марію (1923) та Дарію (1935). Параска закінчила п’ять класів школи, почала навчатись у торговельній школі м.Кам’янка-Бузька, потім у рільничій школі в с.Батятичі, допомагала батькам у господарстві. З 1942 р. співпрацювала з підпіллям УПА, її провідницею була Катерина Короць, у 1943 р. в с.Грушка Мала склала присягу і стала членом Юнацтва ОУН. Якийсь час за німецької окупації працювала продавцем у продуктовому кооперативі, де мала можливість збирати продукти для повстанців УПА. Разом із подругами Іванець Софією, Мазур Анною та Сушко Катериною виконувала завдання зв’язкових, які дівчата отримували від станичного Івана Сушка (був згодом заарештований). Восени 1944 р. була на санітарних курсах в с.Дідилів. У грудні 1944 р. батьків Парасковії попередили про небезпеку вивезення і вони встигли переховатись у с.Батятичі, але все їхнє господарство було знищене. Органи НКВД із Кам’янки-Бузької заарештували Парасковію 16 грудня 1944 р. в с.Батятичі. Перше важке слідство відбула протягом двох тижнів, потім її відправили до львівської тюрми “Замарстинів”. В лютому 1945 р. ВТ засудив Парасковію на 10 років і в березні 1945 р., як неповнолітню, спочатку відправили в табір з “полегшеним” режимом, спільний з “побутовцями”, у Красноярському краї. Після закінчення війни (1945 р.) усіх цих юних політв’язнів різних національностей перевели в окремий табір на сільгоспроботи, де Параска пробула до 1950 р. У своїх спогадах називає “малолітніх” подруг того часу: Марія Пришляк, Марія Терепень, Марія Грицина, Євгенія Засінчук (з Обидова), Катруся (з Нового Ставу), Катруся (з Куликова). У 1950 р. всіх їх перевезли в режимний табір для політв’язнів біля озера Балхаш, де заведена вже була нумерація в’язнів. Там працювала на цегельному заводі. У 1954 р., після повторного суду, Параску звільнили з- під варти, видали паспорт без обмеження місця проживання. Відбувши 10 років неволі, 20 липня 1954 р. повернулася до батьків у рідне с.Грушка. Спочатку працювала дояркою в колгоспі, потім ланковою. Батько помер 1960 р. У 1965 р. одружилася з М.Юремчуком, стали проживати у власній хаті в Кам’янці-Бузькій, працювала на залізниці, а з 1973 до 1991 р. — на комбікормовому заводі. В 1973 р. померла мати, в 1976 р. — чоловік. Проживає одна в Кам’янці- Бузькій (Вибрано із спогадів П.Хімки-Юремчук).