Яремин-Цицак Марія — “Марина” — нар. 4 листопада 1923 р. у Старому Косові на Станіславівщині. Батьків —Михайла та Параску і їхніх дітей Анну, Параску, Дмитра та Василину депортували в 1947 р. до Караганди. Марія навчалася в Коломийській гімназії (закінчила 1943 р.) і в педшколі, вчителювала в с. Жаб’є (тепер Верховина). Була членом Юнацтва ОУН, районною провідницею жіночої мережі. Володіла німецькою мовою, завдяки чому отримувала потрібну інформацію для проводу ОУН під час німецької окупації. В листопаді 1945 р. заарештована органами НКВД, слідство відбула в Косові, засуджена на 15 років каторги, незважаючи на те, що була інвалідом з дитинства. Засуд відбувала в Красноярському краї (Марійський р-н), і в тайшетських таборах. Як інвалід “за зону” (тобто на роботу) не виходила, проживала в бараку зі старшими, інтелігентними жінками, завдяки чому вивчила англійську та французьку мови. Звільнена в 1956 р., переїхала до батьків у Караганду, закінчила заочно інститут іноземних мов, була вчителем іноземних мов в медучилищі Караганди. Одружилась із Петром Цициком (колишнім каторжанином) 8 червня 1958 р. і в 1978 р. переїхала з синами Богданом і Тарасом на батьківщину чоловіка в м.Суходільськ на Луганщині. Померла в листопаді 1982 р., похована на цвинтарі в Старому Косові. На Івано-Франківщині в 2002 р. вийшла збірка її поезій “Із днів неволі та журби”.